Історія Батурина

З Минулого оселі Батурина

написав Адольф Гладилович

Колишня ферма

На місці, де тепер красується пластова оселя Батурин була раніше ферма, що мала понад 160 акрів землі. Останнім власником ферми був Бертон Трейсі. Він набув її від Вілсона Нідгама в 1946 р.

Бертон Трейсі жив тут із своєю дружиною Мертл Мек-Кензі в дерев'яному білому домі, збудованому в такому самому стилі, як і інші фермерські доми в цих околицях--з широкою верандою на переді й піддашшям. Дім стояв при неширокій, посипаній ґравієм дорозі, що вела із Савт-Болтона до села Істмана. Коло дому був невеликий город. Трохи осторонь праворуч стодола із стайнею, а за городом--дерев'яна буда із збірником на воду, що її помпував із джерела високий вітряк.

Господарі опалювали собі помешкання й топили в кухні дровами із свого лісу. Головним джерелом їхнього прожитку була годівля худоби.

Як Пласт став власником ферми?

В червні 1959 р. три члени монтреальського гуртка Пластприяту--Микола Лебідь, Микола Мартин і Дмитро Попадинець, шукаючи в цих сторонах за відповідним тереном для Пласту, довідалися припадково, що Бертон Трейсі хоче продати свою ферму. Ферма сподобалася проводам Пластової Станиці й Гуртка Пластприяту, що їх очолювали станичний Микола Світуха й голова Пластприяту інженер Йосиф Роніш. Її купила станиця восени 1959 р. за 7500 дол. Станиця, правда, не мала тоді грошей. Що більше, вона сплачувала місячними ратами з відсотками борг за Пластовий Дім на вул. Есплянад, за який вона тоді була винна ще понад 10000 дол. Щоб мати чим заплатити за ферму й виконати найважливіші роботи для того, щоб улаштувати на ній оселю, відпродано невелику частину ферми родинам пластунів і поведено акцію збирання пожертв. Для ведення цих справ вибрано п'ятичленний Комітет Пластової Оселі під керівництвом голови Пластприяту Йосифа Роніша.

27 листопада 1959 р. Пластова Станиця в Монтреалі стала правним власником ферми, не видавши на неї від себе ніодного доляра. Контракт із Бертоном Трейсі в нотаря в Новлтоні підписали від Пласту новий станичний Адольф Гладилович і голова Пластприяту Йосиф Роніш.

1959 рік, у якому постала пластова оселя, був "Мазепинським роком" через те, що в ньому відзначували 250-річчя дня смерти Гетьмана Івана Мазепи. З цього приводу оселі надано ім'я столиці України за Івана Мазепи--Батурина.

Початки оселі

Всі роботи, включно з воженням до праці людей автами, виконували батьки пластунів, прихильники Пласту й пластуни безплатно. Плачено тільки за матеріял і фірмам за роботи, яких не можна було виконати власними силами.

Першою роботою в Батурині було спорудження греблі на потічку восени 1959 р. Таким чином затримано в ньому воду й утворено штучне озеро. Протягом кількох років з озером було чимало мороки, бо вода з нього втікала щілинами в піщаному ґрунті. Спочатку воду з озера на зиму спускали, щоб вона не знищила греблі, з навесні тривожилося, чи влітку, як будуть табори, буде в озері досить води. Дно озера чистили й ущільнювали. Вкінці пощастило сконсолідувати дно й позбутися клопоту із озером.

В 1960 р. побудовано в оселі дороги й вирівняно місце на спортивний майдан. Проведено електричну лінію. Нею завідує тепер Гідро-Квебек, який офіційно зве головну дорогу в оселі "Дорогою Батурин" (Шемен Батурин)

Щоб дати змогу Пластові відбувати в домі колишнього власника оселі новацький табір, Комітет Пластової Оселі відремонтував цей дім навесні 1960 р. і добудував до нього більшу кімнату. В наступних роках, коли новацькі табори перенеслися до власного будинку Орлика, Пластприят збудував на піддашші житлового дому чотири кімнати для гостей і поставив для них у цьому домі другу кухню.

Перші пластові табори

Влітку 1960 р. табори Пластової Станиці відбулися вперше на терені власної оселі.

Найбільше клопоту було тоді з приміщенням пластових новаків і новачок--хлопці спали в добудованій кімнаті, дівчата у вітальні, а кухонна обслуга й виховники у других кімнатах житлового будинку. Було тісно й невигідно, але й діти й старші розуміли, що інакше не може бути. Коли ж скінчився їхній табір "Під зеленим кленом," матері малих таборовиків зробили комендантові Іванові Бриковичеві несподіванку--вони вручили йому великий прапор, на якому висіли були пластову лелійку з тризубом і напис СКОБ, щоб таким чином віддячитися йому й усім, що йому допомагали, за їхній труд і опіку над дітьми.

Пластові юнаки й юначки, яким у 1960 р. прийшлося вперше таборувати в Батурині, не дуже журилися браком вигод на новому терені--вони привикли мати свої табори під шатрами. Підшукавши собі тут відповідний терен, вони з успіхом відбули табори--"Нову Січ" і "Шляхами Канади." Їхніми комендантами були кошові--Богдан Ковалюк і Рома Кусса.

Про вдоволення пластової молоді з приводу набуття оселі найкраще говорять слова із першого наказу Булави табору юначок: "Ми зустрічаємося в особливих умовах. Ми перший раз розбиваємо шатра на нашій власній землі."

Новацький курінь

Ще не закінчено найважливіших робіт, що їх було заляновано в зв'язку з набуттям ферми, а вже стала актуально нова велика робота в оселі--побудова будинку для новаків. Невигоди їхнього таборування в житловому будинку в 1960 р. покалази всім, що треба докласти всіх зусиль, щоб уже наступний табір міг відбуватися в курені, який спеціяльно для цього треба буде збудувати.

Пляни і кошторис такого будинку виготовив Йосиф Роніш. На раді, що відбулася в цій справі 11 вересня 1960 р. в Пластовому Домі, батьки новацтва схвалили цей плян і кошторис та рішили взяти будову новацького куреня в свої руки, жертвуючи на цю ціль свою працю, час і гроші. Вони вибрали тоді Комітет Будови Новацького Куреня, що його очолив Йосиф Роніш.

Будова куреня почалася восени 1960 р. До кінця червня 1961 р. будинок був готовий, а в липні того року в ньому відбувся новацький табір "Кобзареві внуки" під командою Юрія Левицького.

Куреневі дали назву Орлик. Вона має подвійне значення--вшановує найближчого Мазепиного співробітника й його наступника Пилипа Орлика й підкреслює факт, що курінь--приміщення новаків, яких відзнакою є орля.

В наступних роках Пластприят виконав багато робіт для того, щоб Орлик якнайкраще задовольняв вимоги приміщення для новаків і їхніх виховників під час таборів, наприклад--влаштування туалет і водопроводів 1965 р., ремонт куреня й покладення нового даху 1977 р. і великий ремонт куреня та упорядкування терену навколо нього 1980 р. (Згадані тут роботи виконано під керівництвом референтів або господарів оселі--Богдана Бойка в 1965 р. Петра Галія в 1977 р. і Клима Данже в 1980 р.)

Відкриття оселі

Неділя 1 липня 1962 р. була першим великим святом у Батурині--того дня відбулося урочисте відкриття оселі.

Вранці протопресвітери українських Церков--о. Михайло Залєський і о. Володимир Слюзар відправили в оселі польові Служби Божі. Потім перший з них посвятив курінь Орлик а другий озеро. Пополудні гості були присутні на пластовому Святі Весни, яке мало розноманітну програму.

З нагоди відкриття оселі Пластприят видав друком ілюстровану брошурку "Пласт у Монтреалі" з матеріялами про Пластову Станицю й її оселю.

Кухня-їдальня

Таборування в новозбудованому курені мало один брак--дітям було далеко ходити до кухні, що містилася в старому будинку. Недаремно в таборовій пісні, що її склав і на прощальному вогнику новацького табору "Кобзареві внуки" в 1961 р. співав (на мелодію пісні "Як з Бережан до кадри") комендант табору Юрій Левицький, були, між іншими, такі слова:

Як ми в табор прибули то з радости скакали--Такий прекрасний курінь Батьки нам збудували. І за це їм від нас всіх подяка є щиренька. І просимо, щоб була і кухня теж близенько. Бо на нашому таборі новачки є маленькі. Ходить вони не можуть бо ніжки ще слабеньки.

На жаль, бажання дітей і їнхіх виховників мати близько таборову кухню довго не можна було задоволити через брак фондів.

Справа побудови таборової кухні стала актуальна аж тоді, як Крайова Пластова Старшина рішила влаштувати в Батурині Міжкрайову Пластову Зустріч--МПЗ '67. Готуючися до цієї Зустрічі, Пластова Станиця в Монтреалі до робіт, що їх запляновано виконати в оселі з цього приводу, включила будову великої кухні з їдальнею й кімнатами для кухонної обслуги.

Такий будинок Пластприят збудував у 1966-1967 роках під керівництвом голови Ділового Комітету МПЗ Йосифа Роніша.

Будинок назвали Мотрею на пошану хрещениці Гетьмана Івана Мазепи--Мотрі Кочубеївни, яку прославив у своїй трилогії Богдан Лепкий. Посвячення Мотрі відбулося після Міжкрайової Пластової Зустрічі--10 вересня 1967 р.

Міжкрайова Пластова Зустріч

Найбільшою в дотеперішній історії Батурина подією була Міжкрайова Пластова Зустріч--МПЗ '67. Коли йде про оселю, ця Зустріч дуже допомогла Пластові її розбудувати.

Пластовий провід вибрав якраз Батурин як місце Зустрічі з уваги на те, що влітку 1967 р. в Монтреалі мала відбутися Всесвітня Виставка--Експо '67. Організатором Зустрічі була Крайова Пластова Старшина в Канаді під проводом її голови, колишнього станичного монтреальської Пластової Станиці, Миколи Світухи, а господарем Зустрічі--станиця в Монтреалі, що її тоді очолював станичний Юрій Левицький.

Для виконування обов'язків господаря Зустрічі Станична Старшина покликала Діловий Комітет Зустрічі. Діловий Комітет МПЗ під проводом Йосифа Роніша зробив усе, щоб пристосувати оселю для Зустрічі, в якій узяли участь 1344 пластунів і пластунок і численні гості. Він поліпшив озеро й спортовний майдан, подбав про умивальники й туалети та виконав багато інших необхідних робіт.

Зустріч тривала від 22 до 30 липня 1967 р. Її учасники із своїми провідниками таборували під шатрами. Були два окремі табори--пластунів на терені оселі й пластунок на наймленому терені сусідньої ферми з південного боку оселі. Кожний табір складався з чотирьох юнацьких кошів і одного старшопластунського коша. Шатра пластунів-сенйорів і гостей стояли на терені другої сусідньої ферми--з північного боку оселі.

З нагоди Зустрічі її провід видав друком "Одноднівку Міжкрайової Пластової Зустрічі" й на циклостилі багатоілюстровану одноднівку "Сонце крізь дощ" та випустив спеціяльні марки, коверти, листівки й печатки, що ними користувалася Пластова Пошта під час Зустрічі. Крім того, член Ділового Комітету МПЗ Андрій Роніш подбав про виготовлення в Японії гарної й ефективної відзнаки Зустрічі.

Близько півтори місяця після Зустрічі--10 вересня 1967 р. відбувся в Батурині перший в оселі Пластовий Фестин. З того часу він там відбувався щороку.

Розвиток оселі

В цьому короткому нарисі про минуле пластової оселі Батурин неможливо, через брак місця, описати, чи навіть перелічити всі роботи, що їх виконано в цій оселі до цього часу. Та через те, що в ньому була мова про новацький курінь і про кухню-їдальню, я згадаю ще коротко й про два другі будинки--збудований у 1969 р. під керівництвом Дениса Заяця таборовий шпиталик, який у 1980 р. перебудовано на житловий будинок, і невеликий магазин таборового устаткування, що його в 1977 р. поставив із своїми помічниками господар оселі Петро Галій.

Великим досягненням у розбудові Батурина була побудова каплиці Святих Володимира й Ольги. Збудував її в 1978-1979 роках Комітет Будови Каплиці, якого головою був Юрій Левицький. Будовою каплиці керував її проєктувальник Мирон Мончак. 29 липня 1979 р. каплицю урочисто поблагословив єпископ Кир Ісидор Борецький разом з монтреальськими парохами--пластовим капеляном о. Василем Бринявським, о. протопресвітером митратом Іваном Гаврилюком і о. Ігорем Мончаком. Владику Ісидора привітав від Пласту станичний Ігор Гладилович; новак Христофор Павлів і новачка Людмила Дідух подали йому хліб і сіль, а пластуни-юнаки, які тоді таборували в Батурині, супроводили його до каплиці. В святі взяли участь, між іншими, група сумівської молоді та члени Крайової Пластової Старшини--голова Дарія Даревич, булавний юнаків Леонід Терпляк і булавна юначок Ганна Шиптур. Продовженням свята був традиційний Пластовий Фестин. Каплицею заопікувався Комітет Каплиці під проводом Юрія Левицького.

З великих можливостей, що їх дає Пластові Батурин, користали також пластуни з-поза Квебеку. Після імпозантної Міжкрайової Пластової Зустрічі відбулися в Батурині такі загальнопластові табори: Рада Орлиного Вогню й Школа Булавних у 1968 р., крайовий табір вишколу новацьких виховників Східньої Канади в 1980 р. та крайові табори пластових прихильників і прихильнець у 1974, 1976 і 1980 роках.

З різних нагод (табори, фестини тощо) оселю відвідували численні гості. Одним з неукраїінських гостей Батурина був у 1962 р. репортер Ля Прес Андре Люшер, автор прихильної згадки в цій газеті про нашу оселю й Пласт. Багато користало з можливости найняти кімнату в пластових будинках, коли не було таборів, а інші приїжджали сюди хоча б на один день, щоб відпочити на лоні природи й скупатись в озері.

Таким чином, спільним зусиллям пластових прихильників, пластунів і широких кіл громадянства Батурин став визначним українським місцем відпочинку, не втративши характеру пластової оселі. Задержати його пластовий характер удалося завдяки тій обставині, що більше, як дві третини терену оселі, зокрема ввесь терен ліворуч від її дороги, належить до Пласту, при чому власники приватних ділянок зобов'язані контрактом бути членами Пласту або Пластприяту й додержуватися постанов реґляменту (правильника), що його ухвалила Пластова Станиця в Монтреалі.

Хай же ця, з таким великим трудом збудована й розбудована оселя, і далі гарно розвивається, зберігаючи назавжди свій пластовий характер і українське обличчя!